Мистецтво плести вінок — ціла наука, яку сьогодні майже забули. А раніше вона передавалася з покоління в покоління. Важливо було знати, як і коли збирати квіти, як вплітати і зберегти, яке зілля з яким поєднувати, як замочувати квіти у рослинних соках щоб вони довше були свіжими, оскільки свіжий вінок — на добро, а зів’ялий — недобрий знак; якщо вінок розвився чи розірвався — чекай біди

Обряд вінкоплетин обов’язково супроводжувався піснями та приказками. Малечі вінки плели старші сестри та матері. Вінки підкладали під подушку, щоб побачити віщий сон. Магічною силою наділялася прикраса, сплетена вагітною жінкою, даючи плодючість полям і худобі. Вінок, виготовлений дівчиною, означав чистоту посіву. Народна творчість зберегла багато висловів, пов’язаних з вінком та обрядом його створення:

 

Хто вміє віночок вити — той вміє життя любити;

Який вінок — такий голосок;

Красить дівку добрий вінець;

У вінця не знайдеш кінця;

Вийся віночку легесенько — стелися, доле, щасливесенько.

 

       Вінкоплетини оспівували у творах відомі українські поети, зокрема Леся Українка у поезії «Забуті слова»:

 

...вона уміла

єдину забавку — плести вінки….

Здавалося, вона плела не для забави,

а щоб зробить оправу для речей….

Мов грізні вироки всім тим, що кров лили,

в вінку палали кров'ю дикі рожі,

слова, мов квіти ярії, цвіли.    

Шумів зелений лист, а голос той коханий

Про волю золоту співав мені, –

в вінку мінився злотом ряст весняний,

і золотим дощем лились пісні .

 

 

 

Світлана БОЙКО, Оксана КОЖЕМ’ЯКА.

НОВИНИ КРАЇНИ